22 | 04 | 2018

Управління економічним зростанням аграрних підприємств

Рейтинг:   / 0
ПлохоОтлично 

Коваль П.В. Управління економічним зростанням аграрних підприємств. / П.В. Коваль // Економіка АПК. – 2012. - № 9 – С.56-64.

В роботі розглянуто особливості управління процесами економічного зростання аграрних підприємств, у розрізі фаз їх життєвого циклу. Запропоновано методику аналізу та оптимізації фінансування операційної діяльності підприємства.

В работе рассмотрены особенности управления процессами экономического роста аграрных предприятий, в разрезе фаз их жизненного цикла. Предложена методика анализа и оптимизации финансирования операционной деятельности предприятия.

This paper describes the features of process management growth of agricultural enterprises in the context of the phases of their life cycle and proposed a method of analysis, optimization, financing operations of the enterprise.

Результативне функціонування та економічний розвиток аграрного підприємства, як економічної системи, передбачає ефективне співіснування гармонізованих його підсистем. Економічний аналіз ефективності та результативності функціонування аграрного підприємства слід здійснювати за двома взаємно визначеними та взаємно залежними базисами:

  • формування аграрним підприємством чистого прибутку;
  • генерування аграрним підприємством позитивного «чистого грошового потоку».

В практиці ведення бізнесу часто виникає запитання щодо ефективності та своєчасності забезпечення підприємства фінансовими ресурсами. Ефективність забезпечення і використання фінансових ресурсів визначається їх віддачею, швидкістю обороту та гармонізацією із економічним життєвим циклом підприємства, фазами його економічного зростання. Тому, аналіз і оцінка ефективності господарювання підприємства полягає у визначенні оптимальної потреби у грошових коштах, яка відповідає певному моменту економічного розвитку підприємства, і є такою, що продукує позитивний фінансовий результат – чистий прибуток, генеруючи при цьому позитивний чистий грошовий потік.

Проблемам економічної ефективності ведення бізнесу загалом, та в аграрній сфері економіки зокрема, присвячено наукові дослідження ряду вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких: Андрійчук В.Г., Саблук П.Т., Кулішов В.В., Мендрул О., Десмонд Г.М., Друкер П., Скотт Д. Сінк., Ніллі Е., Мартін Дж. Д., Роберт С. Хіггінс та ін. Проте, до цих пір мало вивченими та дискусійними залишаються проблеми визначення ефективності використання оборотного капіталу загалом і грошових коштів зокрема, в умовах конкретної фази економічного зростання аграрного підприємства. Значущість розв’язання даної проблеми визначається тим, що обґрунтована оптимальна потреба в грошових коштах саме для конкретної фази економічного розвитку підприємства, є вузловим аспектом, наріжним каменем системи управління економічним зростанням аграрного підприємства.

Метою даного дослідження є – запропонувати методику ідентифікації достатності чи надлишковості грошових коштів у аграрних підприємств, у відповідності із їх потребами для певної фази економічного зростання, та запропонувати методику обґрунтування оптимальної потреби в фінансових ресурсах для забезпечення стійкого економічного зростання аграрного підприємства в умовах економічної кризи.

Побутує думка про те, що економічне зростання аграрного підприємства є об’єктом постійного нарощування, при чому зі зростаючими темпами. Фахівці, які так вважають, притримуються наступної логіки: якщо темпи зростання збільшуються, то зростає частка підприємства на локальному ринку, і, як наслідок, зростає ефективність та результативність його господарювання. З точки зору ефективності підприємства як економічної системи, це не завжди так, оскільки «шкідливі темпи зростання»1 можуть в значній мірі виснажувати внутрішні ресурси аграрного підприємства та його внутрішній економічний потенціал. З іншого боку, повільні або недостатні темпи зростання, також є негативним явищем у розвитку підприємства, оскільки таке підприємство стає об’єктом критики незадовільного менеджменту, а часто - мішенню рейдерської атаки. В будь-якому випадку, економічне зростання та управління ним потребує детального вивчення.

Ключовим елементом даної проблеми є – визначення темпів стійкого, сталого економічного зростання аграрного підприємства. Оскільки поняття «темп» можна ототожнити із поняттям «швидкість», то темпи стійкого економічного зростання аграрного підприємства ми будемо визначати як максимальну швидкість приросту його товарної продукції, яка не завдає при цьому втрат фінансово-економічній системі останнього.

Важливим аспектом в контексті розгляду сталого економічного розвитку аграрного підприємства є усвідомлення того, що успішне підприємство розвивається в рамках передбачуваного, такого, що піддається управлінню, життєвого циклу. Український аграрний бізнес нині переживає складний процес інституційного становлення, формування кластерів ефективних масштабів аграрного виробництва, результативних організаційних та організаційно-правових форм, доцільної спеціалізації та виробничого напрямку підприємств в рамках законодавчо визначених форм власності. Саме тому ряд підприємств лише розпочинає життєвий цикл із першої фази, яка характеризується інтенсивними вкладеннями, розробкою концепції продукції, виходом на ринки. Наступною фазою життєвого циклу є фаза швидкого зростання, коли економічна система починає відшкодовувати інвестиції, формувати позитивний чистий грошовий потік, та забезпечувати позитивний фінансовий результат. Дана фаза характеризується найвищими темпами зростання і потребує особливої уваги до управління фінансово-операційною системою, зокрема своєчасного зовнішнього фінансування. Часто на даній фазі приймаються хибні управлінські рішення. Основними характерними ознаками третьої фази є зниження темпів зростання та трансформування фінансових потоків - із зовні у економічну систему підприємства, до генерування їх обсягів підприємством, які перевищують можливості внутрішнього ефективного рефінансування. Четверта фаза – спад, підприємство максимізує прибуток на одиницю виробничої потужності, генерує надлишковий грошовий потік порівняно із внутрішніми інвестиційними потребами, при цьому дані процеси супроводжуються стійкими темпами спаду обсягів продажу.

З метою уникнення спаду обсягів продажів, а від так забезпечення економічного зростання, нерозподіленого прибутку та незначних залучень позичкового капіталу для цього не достатньо. Підприємство, економічна система якого не готова до публічного акціонування та значних запозичень, не здатна забезпечувати темпи стійкого економічного зростання.

Необхідно усвідомити економічний базис можливості нарощування обсягів продажу аграрним підприємством без виснаження внутрішнього економічного потенціалу. Отже, нарощування продажів вимагає розширення активів підприємства – розширення виробничих потужностей, забезпечення їх оборотними активами, розширення масштабів засобів обігу. Все це потребує адекватного збільшення джерел фінансування – пасиву балансу підприємства, а саме зобов’язань та власного капіталу. В той же час, від приросту власного капіталу залежать і можливості нарощування позичкового капіталу без порушення прийнятної структури капіталу (коефіцієнт фінансового левериджу). Саме приріст позичкового та власного капіталу визначає темпи приросту активів, що трансформуються у темпи сталого економічного зростання підприємства. Таким чином, темпи стійкого зростання підприємства – це не що інше як темпи зростання його власного капіталу.

Більшість аграрних підприємств України у найближчій перспективі, через ряд об’єктивних причин, не зможуть стати публічними компаніями та нарощувати власний капітал за рахунок продажу простих акцій, тому єдиним реальним джерелом розширеного відтворення власного капіталу є нерозподілений прибуток підприємства.

Математична формалізація темпів стійкого економічного зростання аграрного підприємства через приріст власного капіталу може мати наступний вигляд:

де  RSG* -  темпи стійкого зростання аграрного підприємства;
R - частка нерозподіленого прибутку, що підлягає реінвестуванню.

Враховуючи, що відношення чистого прибутку до вартості власного капіталу це рентабельність власного капіталу підприємства, можемо вираз (1) подати в наступному вигляді:

де ROEПоч.пер. - рентабельність власного капіталу оцінена на початок періоду.

Рентабельність власного капіталу можемо також виразити через коефіцієнти, які завдяки економічному змісту прийнято називати важелі ефективності: Р - рентабельність продажів; А - коефіцієнт оборотності активів підприємства; Т - відношення активів до власного капіталу. Роберт С. Хіггінс в одній із своїх робіт2 розмістив указані показники в наступному порядку РRАТ, ми, не претендуючи на оригінальність, також скористаємося даним виразом.

Наведене рівняння крім співзвучної вимови правої його частини має важливий економічний зміст, оскільки два показники – Р та А акумулюють інформацію про ефективність функціонування операційної системи аграрного підприємства, нагадаємо, що це рентабельність продажу та коефіцієнт обороту активів, а два інших показники характеризують фінансову політику підприємства – відношення активів до власного капіталу, як втілення підходів до використання фінансового левериджу, та частка прибутку, що підлягає реінвестуванню.

Надзвичайно важливим, на нашу думку, є наслідок, що випливає із рівняння (3) - RSG* є єдиним прийнятним максимальним темпом зростання продажів аграрного підприємства, що узгоджується, балансується із добутком чотирьох показників оцінки ефективності його функціонування. Тому рівняння (3) це рівняння фінансово-операційного балансу функціонування аграрного підприємства, яке демонструє стійке економічне зростання.

Спробуємо оцінити технічну ефективність (Farrell, 1957) процесу стійкого економічного зростання, як віддачу на менеджмент економічним зростанням, яку забезпечували аграрні підприємства Білоцерківського району Київської області протягом останніх п’яти років. Для дослідження нами обрано 22 аграрних підприємства, які розвивають однакову спеціалізацію, мають однорідні масштаби виробництва та природно-економічні умови функціонування. Оцінку технічної ефективності даного процесу здійснимо використовуючи метод аналізу оболонки даних (АОД). Розрахунки наведено в таблиці 1.

З таблиці можемо помітити, що ряд підприємств досягали технічної ефективності менеджменту оборотних активів рівної 1, а окремі підприємства мали різний рівень неефективності, при чому, рентабельність оборотних активів змінюючись від збитковості до 40 % і більше, у поєднанні із швидкістю обороту оборотних активів не забезпечила всім досліджуваним підприємствам абсолютну технічну ефективність. Це є одним із підтверджень того, що зростання на підприємстві не завжди збалансоване із його економічним станом.

Згрупуємо дані підприємства за технічною ефективністю в якості групувальної ознаки, в три групи – від 0 до 50%, від 51% до 100% і ті, що досягли межі виробничих можливостей за даними показниками. У розрізі одержаних груп підприємств, оцінимо та відобразимо графічно рівняння фінансово-операційного балансу за середніми по групі показниками. Розрахунки та графік наведено в таблиці 2 та на рисунку 1.

Графічна інтерпретація рівняння фінансово-операційного балансу функціонування підприємств дозволяє виділити дві важливі для аналізу і управління зростанням на підприємстві зони – зона недостатнього фінансування та зона надлишкових фінансових ресурсів. Для поглибленого аналізу було обрано одне із підприємств третьої групи, яке досягло технічної ефективності використання оборотних активів рівної одиниці, але з точки зору темпів стійкого зростання, підприємство не використало всі можливі внутрішні резерви. Графічна інтерпретація наведена на рис.2.

Рівняння операційно-фінансового балансу, використовуючи показник рентабельності активів, можна трансформувати в наступний вираз:

де ROA -  рентабельність активів.

На рисунку 1 та 2 наведено рівняння операційно-фінансового балансу саме в такій його інтерпретації. Оскільки добуток показників  R і Т є інструментом управління фінансовою політикою аграрного підприємства, то інструмент управління ефективністю операційної системи зводиться до одного показника – рентабельність активів.

З рисунка 2 бачимо, що досліджуване підприємство протягом останніх 5-ти років забезпечувало використання внутрішніх фінансових ресурсів у зоні їх надлишку, при чому за двома із них спостерігаємо зниження рентабельності активів і лише протягом двох останніх років даний показник зростав. Отже, забезпечення певного рівня рентабельності використання оборотних активів за певної швидкості їх обороту, при технічній ефективності даного процесу рівній 100%, ще не гарантує балансу стійкого економічного зростання аграрного підприємства. Як бачимо, вектор фактичного економічного зростання даного підприємства зміщується від напрямку збалансованого стійкого зростання.

Порівнюючи рівняння фінансово-операійного балансу трьох груп підприємств можемо зазначити, що саме підприємства третьої групи створили умови, за яких вони можуть працювати із будь-якими рівнями рентабельності активів. Отже, підприємствам даної групи потрібно більше уваги звертати на управління фінансовою діяльністю підприємства, зокрема на можливості розширення спектру інструментів по залученню запозичень, переглянути систему мотивації за результатами господарського року та «дивідендну політику», удосконалювати принципи використання фінансового левереджу, коефіцієнта утримання інвесторів і т.ін. Складніша система заходів потрібна для підприємств першої та другої групи, оскільки їм необхідно крім перерахованих вище інструментів і заходів працювати над управлінням операційною системою, нарощувати рентабельність продукції та рентабельність її продажу, збільшувати швидкість обороту окремих складових оборотних активів і засобів обігу, удосконалювати галузеву структуру та якість продукції, впроваджувати сучасні технології.

Здійснений аналіз і наведені теоретичні викладки підводять до логічного запитання: Чи існує системний підхід до ефективного управління стійким економічним зростанням аграрного підприємства? Чи корелює даний підхід із розвитком підприємства у розрізі фаз його життєвого циклу та кризовим зовнішнім середовищем?

На думку автора, одним із найбільш дієвих системних підходів до вирішення даних питань є метод тотального управління грошовими потоками (ТУГП), або TCM, від англійського виразу Total Cash Management, особливої актуальності він набуває в умовах кризи та в окремих фазах життєвого циклу підприємства. Сутність ТУГП проявляється у всеохоплюючому фокусуванні інтегрованих систем управління в аграрному підприємстві на гроші та грошові потоки. На думку Савчука В.П., TCM – це прояв практичної реалізації наступних положень: всі аспекти функціонування підприємства повинні в повній мірі залучати наявні та принципово доступні грошові ресурси; кожний підрозділ, функціональна служба та кожний працівник підприємства може впливати на стан і ефективність використання грошових ресурсів, дотримуючись певного набору простих правил щодня3. Практична мета системи ТУГП полягає у створенні такого комплексного інструментарію, який з одного боку сприяє ефективному генеруванню позитивного чистого грошового потоку, а з іншого – підвищенню ефективності використання грошових коштів, з метою створення економічного базису для генерування майбутніх грошових потоків. Схематично структура системи  ТУГП представлена на рис.3, де складові елементи поділяються на дві групи за критерієм інструментарію управління стійким економічним зростанням аграрного підприємства.

Запропоновані інструменти, за умови їх системного використання, не лише забезпечують підприємству умови генерування грошового потоку, а й умови формування чистого прибутку в якості фінансового результату, оскільки ці процеси взнаємо пов’язані: прибуток є необхідною, але не достатньою умовою отримання грошей. Як уже зазначалося, в кризових умовах зовнішнього середовища аграрного підприємства та розвитку його в окремих фазах життєвого циклу, управління економічним зростанням доцільно базувати на системі ТУГП. Розглянемо коротко окремі складові системи, які на нашу думку, не є очевидними.

Серед складових операційної системи варто звернути увагу на управління грошовими потоками в маркетингу. Саме результативна система маркетингу в умовах кризи чи спаду обсягів продажів може відігравати ключову роль для розвитку бізнесу, оскільки їй належать функції щодо формування системи цінових знижок в залежності від обсягів продажу та строків інкасації дебіторської заборгованості, формування запасів, як конкурентного засобу маркетингу, надання товарних кредитів контрагентам, управління продажами в часі для забезпечення рівномірності виробництва та врахування об’ктивної циклічності, провокування адекватної реакції конкурентів. Головним засобом результативного використанння указаних та ряду інших функцій є поточне бюджетування.

Стосовно фінансової політики, як інструменту управління смтійким зростанням аграрного підприємства в рамках ТУГП, варто відзначити таку складову як утримання інвесторів, стимулювання потенційних інвесторів та залучення до бізнесу нових. Це залежить від прийнятої «дивідендної політики» в різних її формах. Аграрному бізнесу в Україні характерною є система оренди та суборенди земельних ресурсів, в окремих випадках майна, як головних активів, що залучені в операційну систему підприємства. Частка прибутку, що підлягає реінвестуванню в підприємство, для України здебільшого становить 100%, але цей показник також може стати дієвим інструментом управління стійким зростання підприємства, особливо для третьої фази його життєвого циклу.

Важливо зазначити, що як для кризових явищ в економіці, так і для третьої та четвертої фази розвитку аграрного підприємства дієвим інструментом забезпечення стійкого зростання є «купівля зростання» - придбання окремого бізнесу яке працює в другій фазі та зазнає критичної нестачі грошових ресурсів. В рамках системи ТУГП це є ні чим іншим, як трансформація інвестиційної та фінансової діяльності, оскільки криза з одного боку передбачає скорочення інвестиційних програм, а з іншого надає можливості нарощування активів підприємства та напрямків бізнесу.

Цікавим і важливим апектом ситеми управління стійким економічним зростанням аграрного підприємства є вплив інфляції та дифляції, які часто присутні в процесі розгортання кризи, на оцінку планових та фактичних параметрів зростання. На початку дослідження ми говорили, що зростання будемо оцінювати за темпами зростання продажів, але останні можуть бути викликані як реальним зростанням так і містити інфляційну складову. У випадку дифляційних процесів швидше за все ми будемо спостерігати відсутність економічного зростання, в залежності від темпів дифляції та темпів реального зростання. Вплив інфляції може впливати двояко на оцінку темпів зростання, оскільки навіть при реальних темпах приросту обсягів продажу рівних нулю та рівню інфляції більшого нуля, інвестиції в кожну гривню запасів і дебіторської заборгованості будуть більшими на рівень інфляції, які повинні фінансуватися за рахунок запозичень. Це, в свою чергу, негативно впливає на коефіцієнт фінансового левериджу, оскільки процес відбувається без адекватного збільшення власного капіталу.

Таким чином, підсумовуючи все вище сказане, можемо сформулювати наступні висновки щодо ефективності та управління стійким економічним зростанням аграрних підприємств.

Економічне зростання аграрного підприємства характеризується не лише різними темпами, а й різними напрямками, змінюючись від спаду до зростання, при чому темпи як першого так і другого не мають однозначної позитивної оцінки, оскільки перевищення й уповільнення реальних темпів по відношенню до темпів стійкого економічного розвитку підприємства ведуть до одного негативного результату: втрати активів і банкрутства. Нажаль, в останні роки такі приклади властиві аграрному бізнесу України – поглинання, здавалося динамічних компаній «Райз-агро», «Дакор», «Укр-Рос Агро» і ряд інших.

Рівняння фінансово-операційного балансу функціонування аграрного підприємства інтерпретує максимально можливу швидкість його економічного зростання, за якої підприємство може розвиватися без нанесення шкоди його внутрішньому економічному потенціалу до відтворення.
Тривале перевищення, або зниження реальних темпів зростання підприємства порівняно із темпами стійкого економічного зростання виражених через ефективність функціонування його операційної системи та відношення до фінансової політики, вимагають комплексу заходів щодо запобігання такої ситуації. В першому випадку підприємству доцільно нарощувати власний капітал, тимчасово нарощувати «фінансовий важіль», підвищувати ціни, знизити дивідендні виплати, розглянути варіанти злиття із «грошовою коровою». В другому – необхідно розробити програму по ефективному використанню надлишкових, по відношенню до внутрішніх інвестиційних потреб, грошових коштів, шляхом збільшення дивідендних виплат, зниження заборгованості, «купівлі зростання».

Запропоновані теоретико-методичні та прикладні розробки мають широкі перспективи подальшого розвитку й удосконалення. Скажімо система ТУГП потребує детальної адаптації до особливостей аграрного виробництва та до інтеграції її із технологіями реалізації стратегії підприємства. Систему управління економічним зростанням аграрного підприємства необхідно удосконалювати та розширювати в залежності від його спеціалізації та виробничого напрямку тощо.

***

1 Коваль  П. В. Відтворення валового сукупного продукту сільськогосподарських підприємств.  / П. В. Коваль // Економіка АПК. – 2010. - № 8 – С. 85-95
2 Higgins, Robert C. “Sustainable Growth under Inflation”.  Financial Management,  August 1981 pp.. 36-40.
3 Савчук  В.П. Стратегия + Финансы: уроки принятия бизнес - решений для руководителей  / В.П. Савчук –   К.: Companion Group, 2009. – 352 с.

 

Написать комментарий

    Submit to FacebookSubmit to Google PlusSubmit to TwitterSubmit to LinkedIn